Євген Коновалець та Загін Січових стрільців у Боярці

KonovaletsІсторична довідка
щодо встановлення Меморіального барельєфу на честь Загону Січових стрільців Армії Української народної республіки та полковника Євгена Коновальця у місті Боярка, Київської області

Підготував: Хома Іван Ярославович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та етнокомунікацій Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка». Скачати з посиланнями на джерела: Історична довідка_Коновалець_Боярка Продовжувати читання Євген Коновалець та Загін Січових стрільців у Боярці

Боярські шляхи Української народної республіки (УНР)

Боярка-УНР

Сергій КОВАЛЕНКО

Під час Української Революції 1917-1921 років порив кращої частини українського народу, яка, власне, і складала українську націю, до свободи розгортався навколо боротьби за Київ. Він був і залишається символом української державності й колискою української культури. Боярка, як південна брама Києва, не могла бути осторонь цих події, і хвилі цієї боротьби невідворотно перекочувалися через неї і душі тодішніх боярчан.
Першим визначним епізодом, який стосується Боярки тих часів, були події 1 березня 1918 року, пов’язані з наступом Армії УНР на Київ, зайнятий від 8 лютого окупаційними військами московської комуни.
1 березня 1918 року о 4-й годині ранку станцію Боярка звільнили від московських окупантів підрозділи Васильківського кошу Вільного Козацтва, очолюваного Іваном Горемикою-Купчинським. Ворог не чинив великого опору й відступив до станції Жуляни, щоб там з’єднатися з чехословацькими частинами, з якими перебував у союзі. Відступаючи, він зіпсував за собою залізничну колію. На станції козаки захопили 2 кулемети «Максим» зі стрічками до них, 100 гвинтівок і 9 полонених, один з яких був матросом. Безпосередньо операцією як військовий фахівець керував сотник Федір Артеменко, оскільки Іван Горемика-Купчинький був особою цивільною.
Саме Федір Артеменко був родом з Бучі, став згодом славетним Отаманом Орликом, який очолив партизанську боротьбу проти московської комуни в околицях Києва у 1920-1922 роках. До цієї боротьби було залучено й боярчан-будаївчан. Отамана Орлика як негативного персонажа, «главаря банди», було виведено в антиукраїнському пасквілі московського запроданця Миколи Островського «Как закалялась сталь». Там він розповів як «бандит» Орлик взимку 1920-1921 років заважав «відважним комсомольцям» вирубувати боярський ліс задля обігріву московської комуни, що засіла у Києві. Невдовзі Федору Артеменку було присвоєно звання полковника Армії УНР і він взяв участь у її героїчному Листопадовому рейді 1921 року на Київ. На початку 1922 року Федора Артеменка було тяжко поранено, захоплено в полон і закатовано у Лук’янівській в’язниці в Києві.
А 1 березня 1918 року козаки на чолі з Федором Артеменком, полагодивши зіпсовану ворогами залізничну колію, близько 10-ї години ранку вирушили далі на Київ і після запеклих боїв на станціях Жуляни і Пост-Волинський звільнили його.
Комісаром Будаївської волості від УНР Іван Горемика-Купчинський призначив Марка Шляхового, який згодом також став учасником і одним з керівників партизансько-повстанського руху проти московської комуни.
Того ж ранку 1 березня 1918 року до Боярки, рухаючись від Білогородки, вступив Кінний полк імені Костя Гордієнка, очолюваний Всеволодом Петрівим. Оскільки Боярку вже було визволено, то він приєднався до наступу Вільних Козаків на Київ. Всеволод Петрів згодом став військовим міністром УНР і одним з визначних діячів української політичної еміграції після загарбання України московською комуною.
——————————————–
Наступний яскравий епізод Української Революції 1917-1921 років, пов’язаний з Бояркою, це події Протигетьманського повстання 1918 року. Січові Стрільці, що складали ядро республіканських військ, після славного Мотовилівського бою, в якому вони розгромили гетьманців, 19 листопада 1918 року звільнили Боярку-Будаївку. Безпосередньо операцією керував Іван Андрух. У серпні 1921 року він загинув у Києві, куди прибув з метою готувати всенародне повстання проти московської комуни під час Листопадового рейду 1921 року.
Після здобуття Боярки-Будаївки Січовими Стрільцями, вона стала головною базою подальшого наступу на Київ. На станції розмістилося їхнє командування на чолі з Євгеном Коновальцем і начальником штабу Андрієм Мельником, майбутніми засновниками й керівниками Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Взагалі Боярка-Будаївка перетворилася на військовий табір. Сюди з Фастова і з навколишніх сіл прибували і прибували повстанці, які вливалися до підрозділів Січових Стрільців, завдяки чому до 29 листопада їхнє формування розгорнулося до дивізії. Сюди ж присилали трофейні гармати, завдяки чому Роман Дашкевич сформував у Боярці свій славетний гарматний полк, що складався із 7 батарей.
20 листопада на бік республіканців перейшов Лубенський сердюцький кінно-козачий полк, очолюваний Юрієм Отмарштайном, пізнішим героєм Листопадового рейду 1921 року. Опівдні полк вишикувався на пристанційній площі Боярки.
Того ж дня до Боярки з Фастова прибув Чорноморський Кіш отамана Поліщука. Він також приєднався до боїв за Київ.
22 листопада республіканські війська здобули станцію Жуляни і село Крюківщину. Проте невдовзі стався прикрий інцидент з німецькими військами, який уповільнив наступ на Київ. Німці, що відбували до Німеччини, де сталася революція, тримали нейтралітет щодо конфлікту між республіканцями й гетьманцями.
Але 25 листопада чорноморці, що стояли в Білогородці, випадково обстріляли німецький батальйон, що рухався від Святошина до Боярки, щоб там сісти у вагони для відправлення до Німеччини. Німецьке командування, яке на той час оперувало ще більшими силами, ніж республіканці, в ультимативному порядку зажадало від них, щоб до часу повного відправлення німецьких військ до Німеччини республіканці відвели свої війська на лінію Васильків-Ясногородка-Буча, що й було виконано у ніч з 29 на 30 листопада. Штаб Січових Стрільців перебрався до Фастова.
Так скінчилася «Боярська Січ».
Невдовзі, 13 грудня 1918 року, після повного виїзду німецьких військ, республіканці поновили свої позиції, а 14 грудня звільнили Київ.


Сергій Коваленко