Вулиця Сергія Шамрая

1111

У попередньому випуску газети була розміщена стаття краєзнавця Миколи Кучеренка «Боярка Михайла Грушевського», де розповідалось про перебування в Боярці родини Грушевських. Продовженням стане життєпис одного з членів цієї родини − Сергія Вікторовича Шамрая − племінника і учня Великого Українця, дослідника історії Київщини. Ім’я цього молодого талановитого вченого було добре знаним у наукових колах України 1920 − початку 1930-х років.

Про Сергія Шамрая ми довідались, коли з відродженням незалежності України почав створюватись Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського. Ми ще встигли познайомитися і подружитися з його дочкою Вікторією Сергіївною, записати її розповіді, побачити меморіальні речі, книги, документи і фотознімки її батька. Пізніше сучасні історики Руслан Пиріг, Світлана Панькова, Оксана Юркова та інші вперше розповіли про нього у своїх наукових публікаціях.

2222

Сергій Шамрай (справжнє прізвище Шамраєв) народився 17 серпня 1900 р. у Владикавказі в родині російського офіцера Віктора Ілліча Шамраєва та його дружини Ганни Сергіївни − сестри Михайла Грушевського. Втім, різниця в їхньому світогляді виявилась настільки сильною, що навіть у дореволюційні часи шлюб розпався, і 1905 р. Ганна Сергіївна з двома дітьми Олею та Сергієм і матір’ю Глафирою Захарівною назавжди переїхала до Києва, де 1908 р. вся родина Грушевських (Михайло Сергійович з дружиною Марією Сильвестрівною, його брат Олександр Сергійович і сестра Ганна Сергіївна) придбала садибу на вулиці Паньківській № 9 (тепер там міститься Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського). Там, у київському Домі Грушевських, пройшла більша частина життя Сергія Шамрая.

А ще в його житті немале місце займала наша Будаївка/Боярка, де з року в рік родина Грушевських влітку винаймала дачу. На старих конвертах, зокрема, згадується адреса: вулиця Зелена, дача Купріяна Лупича (про це ми розповідали в попередньому випуску «Молоді Боярки»). Поміж численних фотознімків Грушевських є й такі, де легко вгадуються наші рідні лісові краєвиди, хоч і значно первісніші, природніші та чистіші. Він любив їх, адже літо упродовж багатьох років сім’я Грушевських проводила тут, у Будаївці.

Свою гімназичну освіту Сергій Шамрай розпочав 1910 р. у Київській чоловічій 7-й гімназії, а завершив ‒ у заснованій на початку Української революції Другій українській Кирило-Мефодіївського братства гімназії, яка була відома своїм патріотичним духом, старші учні якої взяли участь у битві під Крутами. Але найбільший вплив мала на нього родина, особливо Михайло та Олександр Грушевські − українські історики і громадські діячі. Саме під їхнім впливом Сергій Шамрай здобував фах історика в Київському університеті (на той час він звався Вищим інститутом народної освіти), звідки його 1923 р. виключили за українство, та в Київському археологічному інституті.

Після повернення 1924 р. з еміграції Михайла Грушевського він став аспірантом заснованої вченим Науково-дослідної кафедри історії України. За задумом Михайла Сергійовича, кафедра мала підготувати його продовжувачів в українській історичній науці. Серед них одним з перших був молодий історик Сергій Шамрай − учень і племінник Михайла Грушевського. Протягом наступних років молодий вчений, працюючи в історичних установах Михайла Грушевського, створив близько 50 наукових праць з української історії, а найбільше − з історії Київщини. Зокрема, праці «Київська козаччина 1855 р.: До історії селянських рухів на Київщині» (тема його кандидатської дисертації), «Місто Баришпіль у ХVІІІ в.» (Баришполем у давні часи називали Бориспіль), «Місто Васильків ІХ − ХVІІІ вв.», «Містечко Трипілля на Київщині» і «Київська сотня на Гетьманщині в ХVІІ – ХVІІІ вв. (Історико-географічна та економічна характеристика)» стали новим словом для дослідників нашого краю. В останній ми знаходимо ранні відомості з історії нашої Будаївки/Боярки.

55555

Йому не дали розкрити весь його багатий науковий потенціал. Історичну науку більшовики оголосили «класовим фронтом». З 1929 − 1930 рр. почалось масоване шельмування вчених, зокрема істориків школи Михайла Грушевського, ліквідація його історичних установ, а потім − арешти його співробітників та учнів. Вони, як і закатовані комуністичним режимом вчені інших галузей науки, як розстріляні поети й письменники, виморені голодом селяни, були винні лише в тому, що любили цю землю. Нищівну оцінку тим подіям дав академік Сергій Єфремов: «Це дійсно якийсь дім божевільних, у якому вже нічого не розбереш (…). Підлішого часу не було й не буде».66666

Сергія Шамрая ув’язнювали двічі: у 1933 і 1937 рр. Перший термін відбував у таборі під глумливою назвою «Свободный» на Далекому Сході. Звільнений 1936 р., він повернувся в Україну й оселився в Чернігові. Уночі 7 серпня 1937 р., у пік репресій, його заарештували вдруге ‒ на очах у неповнолітньої доньки Вікторії, яка приїхала з Києва, щоб провести шкільні канікули з батьком. «В цю ніч батька свого я бачила востаннє», − напише вона у спогадах наприкінці життя. Його останньою адресою стала копальня «Партизан» у горах Колими. В одному з листів до рідних (листи з неволі всі в’язні писали російською, інакше гулагівська цензура їх не пропускала) він тоді писав: «Вы спрашиваете, какая тут природа и климат? Сопки, сопки и сопки, покрытые мелким лесом, а между ними прииски. Мелкие, горные речушки. Последнее время перед болезнью работал в лесу лесорубом. Климат здесь суровый, доходит до -70 о. В лесу белые куропатки, белые зайцы. Местного населения здесь нет. Вот и все». Як батьків заповіт, сприймала Вікторія Сергіївна його інший лист: «Придется тебе тяжело, но верь, дорогая, что я тут не виноват, не сердись, люби и помни свого несчастного отца. Мои книги, если они целы, возьми себе, читай, но береги и не раздавай их. Они лучшие друзья. Целую тебя крепко и люблю от души. Пиши, учись хорошо и помни обо мне. Твой татко». Книги стануть для Вікторії Сергіївни друзями, а пізніше − і професією, оскільки життя вона присвятить бібліотечній справі.