Борис Іваницький

ppppppНа жаль, свою правдиву історію та діяння своїх видатних діячів ми поступово відкриваємо лише тепер. Так подумалось ще півтора десятиліття тому, коли до рук випадково потрапила емігрантська газета «Українські вісті» з Детройта з некрологом «Один із «останніх могікан». Газета повідомляла про Бориса Борисовича Іваницького, який помер 23 березня 2000 р. на 93 році життя. То йшли у вічність останні з тих, хто ще пам’ятав Українську Народну Республіку. Ім’я покійного вже мало кому щось говорило. І раптом увагу привернули слова в тексті: «народжений в Боярці поблизу Києва…». Неймовірно! А далі – про його батька, теж Бориса Іваницького, який «був близьким співробітником Симона Петлюри, ректором Українського університету в Подєбрадах (Чехія)»… Дійсно, нашого цвіту – по цілому світу. Так розпочався пошук, який привів до перевезених до Києва і надовго засекречених емігрантських архівних фондів, закордонних архівів, до перших публікацій в інтернеті.

Борис Георгійович Іваницький народився 8 березня 1878 року в сім’ї губернського секретаря слободи Самотоївка Краснопільської волості Охтирського повіту Харківської губернії (тепер у Сумській області). Закінчивши Сумське реальне училище, а в 1902 р. − Лісовий інститут у Петербурзі, він отримав фах лісівника. У 1910 р. Борис Георгійович повернувся в Україну, де, як видно з архівних документів, працював лісничим на Київщині, зокрема з 1916 р. − у Святошинському лісництві. Ми поки що не знаємо напевно, коли він одружився й оселився в нашій Будаївці/Боярці, але, явно не пізніше 1907 р., оскільки саме тоді «в Боярці поблизу Києва» народився його єдиний син Борис-молодший. Імені Бориса Іваницького-старшого немає в списках місцевих домовласників, тож зрозуміло, що родина знімала десь тут помешкання. Хоч, звичайно, головні інтереси молодого лісівника були в Києві, де Борис Георгійович був членом Київського лісового товариства і вважається одним із засновників Товариства “Просвіта”. Саме в “Просвіті” 1907 р. вийшла його книга з лісівництва “Як збутися ярів і пісків”, що вважається однним з перших видань на цю тему. У праці вказано причини збільшення площ ярів та пісків в Україні, надано практичні рекомендації щодо боротьби із зазначеним явищем. Про те, що Борис Іваницький був не лише авторитетним фахівцем, але й перебував у вирі українського життя, свідчать усі наступні події.

Коли в революційному 1917 р. розпочалося творення українських державних структур, Борис Георгійович почав створювати лісоохоронні служби, зокрема, Лісовий департамент (по-сучасному – міністерство лісового господарства). З 1 жовтня 1917 р. до травня 1918 р. він очолював один з відділів Лісового департаменту, а з 25 грудня 1918 р. до 25 квітня 1922 р. був директором Лісового департаменту Української Народної Республіки (по-сучасному – міністром лісового господарства України). Паралельно з лютого до червня 1919 р. він займав посаду товариша (заступника) міністра Міністерства земельних справ УНР. Як талановитий організатор та науковець, Борис Іваницький розробляв важливі лісоохоронні законопроекти, направлені на розбудову України, розумне і дбайливе використання її природних багатств. Його надбанням став ряд законів про ліси Української Народної Республіки, що, за висновком фахівців, відображали найбільш прогресивні ідеї свого часу, а головне − скасування приватного володіння на всі земельні, водні та підземні природні багатства і ліси, що були передані у власність уряду УНР. На жаль, за умов відчайдушної боротьби України за незалежність ті наші перші юридичні акти в лісовій галузі на національному рівні не були втілені в життя. Відступаючи під ударами російських більшовиків, український уряд 1919 р. переїхав до Кам’янця-Подільського, де Борис Іваницький продовжив адміністративну роботу, а також викладав лісознавство в новоствореному Кам’янець-Подільському державному українському університеті. Втім, і туди невдовзі прийшли більшовики. Попереду була еміграція.

Друзі пізнаються в біді, а тому низький уклін чехам і першому президентові новоствореної Чехословацької Республіки Томашеві Масарику, які на початку 1920-х рр. прийняли і всіляко підтримали українців, що не змирились із знищенням своєї державності. Серед українських емігрантів були численні політики, митці, вчені, недавні українські воєначальники і прості козаки. Там був український цвіт. Чехословацький уряд надавав фінансову допомогу українцям, які опинилися на чужині без засобів для існування. А емігранти вірили, що незабаром повернуться на Батьківщину, а тому повинні готувати кадри для майбутньої розбудови незалежної України. Багатьом запам’ятався заклик політика Микити Шаповала спішити вчитися, «а то скоро нас покличе Батьківщина». За поетичною характеристикою письменника Романа Коваля, «гадалося, ще рік, два, ну, може три, і всі вони повернуться на милу серцю Батьківщину, яка постійно снилась…»

Тоді й було організовано ряд українських середніх і вищих навчальних закладів. Зокрема, у Празі запрацювали Український вільний університет та Український вищий педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова, а під Прагою в передмісті Подєбради − Українська господарська академія (УГА), відкрита 1922 р. Батьком академії вважався Микита Шаповал, колишній член Центральної Ради та міністр земельних справ Української Народної Республіки періоду Директорії. Серед організаторів УГА знаходимо й Бориса Іваницького. У перші роки кількість студентів академії доходила до чотирьох сотень осіб, а викладачів − до 53 осіб. Навесні 1922 р. за ухвалою професорської ради УГА першим ректором був обраний Іван Шовгенів (батько письменниці Олени Теліги, розстріляної пізніше в окупованому гітлерівцями Києві), а проректором − Борис Іваницький. Також Борис Георгійович став професором кафедри загального і спеціального лісівництва. З тогочасної архівної справи читаємо назви предметів, що він тоді викладав: лісівництво, лісова статистика, лісова політика, дендрологія та анатомія дерева, лісові займища… Згодом він був ректором УГА (1925 − 1926 і 1928 − 1935 рр.), деканом агрономічно-лісового факультету, керував кафедрою охорони лісу і мав багато інших обов’язків.

ooororro

Борис Іваницький (четвертий у першому ряду праворуч) серед викладачів і студентів Української Господарської Академії. Подєбради. 1923 р. Фото з Архіву Української Вільної Академії Наук (Нью-Йорк).

А ще він був ученим-лісівником, автором підручників, наукових праць, учасником міжнародних наукових конференцій, членом оргкомітетів І і ІІ Українських наукових з’їздів у Празі (1926 і 1932 рр.), членом Української наукової асоціації у Празі, а пізніше − Українського наукового інституту у Варшаві, Могилянсько-Мазепинської академії та Наукового товариства імені Тараса

Шевченка у Львові. Дослідники нараховують 34 праці Іваницького, присвячені лісівництву. Поміж них знаходимо «Лісову господарку України» (1922), «Підручник до визначення деревнистих рослин по листях» (1922), «Обезліснення України» (1926), «Як використовувати сипкі піски під ліс» (1929), але на першому місці − неперевершена 2-томна «Ліси й лісове господарство на Україні» (1936 − 1939), яка ніколи не видавалась на Батьківщині автора, і від якої залишились уже лічені примірники.

Проте українське піднесення на чеській землі виявилось недовгим, становище української громади в Чехословаччині почало неухильно погіршуватись після того, як уряд країни взяв курс на зближення з СРСР. Зменшувалась допомога, у 1928 р. заборонили приймати нових слухачів до УГА, а 1935 р. академію взагалі було ліквідовано. Борис Іваницький переїхав до Львова, де жив і працював до 1939 р., німецька окупація застала його в Любліні і Кракові, а з наближенням радянсько-німецького фронту він опиняється в Словаччині, а потім у Чехії, Австрії, Баварії…

rrrrrr

У 1945 р. він став професором, а з 1947 р. − ректором Українського технічно-господарського інституту в Регенсбурзі на півдні Німеччини, який очолював до 1952 р. За великі заслуги в науці лісівництва вчена рада нагородила Бориса Георгійовича почесним званням доктора honoris causa (почесного доктора). Невдовзі тяжко хворий учений переїхав до сина Бориса в Детройт (США), де й помер 4 квітня 1953 р. далеко від Батьківщини. У 1980 р. його перепоховали на українському цвинтарі Баунд-Брук в Америці, де знайшли свій вічний спочинок найвидатніші українці діаспори.

І все ж в Україні його не забули. Разом з державною незалежністю повертаються до нас імена діячів, які поклали свої долі на її вівтар. На малій батьківщині Бориса Іваницького − в Самотоївці на Сумщині 23 червня 2013 року під час урочистостей до Дня села самотоївська громада відкрила меморіальну дошку своєму видатному землякові. А в нашій Боярці, де він мешкав, вулиця на території лісодослідної станції віднині носитиме ім’я Бориса Іваницького − видатного громадського і державного діяча, вченого − засновника українського лісознавства.

Микола Кучеренко

Автор вдячний п. Тамарі Скрипці — вченому хранителю Музею-архіву ім.Д.Антоновича УВАН у США  за надані фотоматеріали.